1. Незважаючи на обмежені можливості дитини, ставитися до неї як до дитини з особливими потребами, яка вимагає спеціального навчання, виховання і догляду.
2. За допомогою спеціальних рекомендацій, порад та інструкцій дефектолога, соціального педагога, лікаря чи реабілітолога поступово і цілеспрямовано:
• навчати дитину альтернативних способів спілкування;
• навчати основних правил поведінки;
• прищеплювати навички самообслуго¬вування;
• формувати вміння, що допоможуть по¬долати стреси;
• виявляти та розвивати творчі здібності;
• розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття.
3. Створювати середовище емоційної без¬пеки:
• дитина має виховуватися в атмосфері любові та добрих стосунків між усіма членами сім’ї;
• слід додержуватися постійного режиму дня;
• треба позбавитися небезпечних речей, предметів, що спричиняють у дитини страх чи іншу негативну емоційну реакцію.
4. Відвідувати групи підтримки і взаємо¬допомоги, де можна відверто висловлювати свої думки.
5. Батьки повинні навчитися:
• поважати дитину;
• сприймати її такою, яка вона є;
• хвалити й заохочувати до пізнання нового;
• стимулювати до дії через гру;
• розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;
• не боятися щохвилини за її життя;
• не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;
• бути реалістом щодо своїх можливостей;
• підтримувати і допомагати один одному;
• не забувати про себе, ставитися до себе позитивно й розвивати в себе почуття гумору;
6. Брати тайм-аут.
Розв’язувати ці завдання можна лише тоді, коли батькам надати своєчасну соціально-педагогічну і психологічну допомогу. Соціально-педагогічна допомога сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами, — це сімейноцентрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.
