Причини гіперактивності
Існує багато думок про причини виникнення гіперактивності. Багато дослідників відзначають, що кількість таких дітей росте з кожним роком. Вивчення таких особливостей розвитку йде повним ходом.
На сьогоднішній день серед причин виникнення виділяють:
– генетичні (спадкова схильність);
– біологічні (органічні пошкодження головного мозку під час вагітності, родові травми);
– соцільно–психологічні (мікроклімат в сім’ї, алкоголізм батьків, умови мешкання, неправильна лінія виховання).
Як визначити, чи є Ваша дитина гіперактивною?
Щоб визначити, чи є у Вашої дитини особливості, характерні для дітей з гіперактивністю, ознайомтеся з системою критеріїв, по яких вона визначається.
1. При неувазі:
– має незавершені проекти;
– відрізняється порушенням стійкої уваги (не може довго зосереджуватися на цікавому занятті);
– чує, коли до нього звертаються. Але не реагує на звернення;
– з ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його;
– має труднощі в організації (гри, навчання, занять);
– часто втрачає речі;
– уникає нудних завдань і таких, які вимагають розумових зусиль;
– часто буває забудькуватий.
2. Надактивність:
– совається, не може всидіти на місці;
– проявляє неспокій (барабанить пальцями, постійно рухається, навіть сидячи);
– мало спить, навіть в дитинстві;
– знаходиться в постійному русі (з «мотором»);
– дуже говіркий.
3. Імпульсна:
– відповідає до того, як його запитають;
– не здатний дочекатися своєї черги;
– часто втручається, перериває;
– різкі зміни настрою;
– не може відкласти винагороду (відразу і зараз же);
– не підкоряється правилам (поведінки, ігри);
– має різний рівень виконання завдань (на одних заняттях спокійний, на інших – ні).
Памʼятка батькам
Встановіть причину гіперактивності, проконсультуйтеся з фахівцями. Якщо врач-невропатолог призначає курс ліків, масаж, особливий режим, необхідно суворо дотримуватися його рекомендацій.
Повідомите педагогів про проблеми дитини, щоб вони враховували особливості її поведінки, дозували навантаження.
Завжди прибирайте небезпечні предмети з поля зору малюка (гострі предмети, що б’ються, ліки, побутову хімію).
Навколо дитини повинна бути спокійна обстановка. Будь-яка розбіжність в сім’ї підсилює негативні прояви. Важлива єдина лінія поведінки батьків, узгодженість їх виховних дій. З такою дитиною необхідно спілкуватися м’яко, спокійно, оскільки вона, будучи дуже чутливою до настрою і стану близьких людей, «заряджається» емоціями, як позитивними, так і негативними.
Не перевищуйте навантаження, не варто посилено займатися з дитиною, щоб вона була такою, як інші однолітки.
Не допускайте перезбудження. Важливо суворо дотримуватися режиму до дрібниць. Обов’язковий денний відпочинок, рання готовність до сну на ніч, рухові ігри і прогулянки повинні змінюватися спокійними іграми, їжа в один і той же час. Друзів не повинно бути дуже багато.
Прагніть робити менше зауважень, краще відволікти дитину. Кількість заборон повинна бути розумною, адекватною віку.
Частіше хваліть за те, що виходить. Хваліть не дуже емоційно щоб уникнути перезбудження.
Коли просите щось зробити, старайтеся, щоб мова не була довгою, не містила відразу декілька вказівок. Розмовляючи, дивіться дитині в очі.
Не примушуйте дитини довгий час спокійно сидіти. Якщо Ви читаєте казку, дайте їй в руки м’яку іграшку, малюк може встати, поставити питання. Стежте за дитиною, якщо питань стало дуже багато і не по темі, дитина пішла в інший кут кімнати, значить, вона вже втомилася.
Залучайте дитину до рухомих і спортивних ігор, в яких можна розрядитися від енергії, що б’є ключем. Дитина повинна зрозуміти мету гри і вчитися підкорятися правилам, вчитися планувати гру.
Пам’ятка для дорослих, або Правила роботи з гіперактивними дітьми
- Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
- Зменшити робоче навантаження дитини.
- Поділяти роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки.
- Бути драматичним, експресивним педагогом.
- Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.
- Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
- Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, поглажування).
- Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
- Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
- Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
- Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
- Надавати дитині можливість вибору.
- Залишатися спокійним. Немає холоднокровності — немає переваги!
